logo search
ИСТОРИЯ!!!!!!!!!!

22.Господарська система Давньої Греції та її відображення у працях Ксенофонта, Платона, Аристотеля.

Греція не була єдиним політ. цілим, суспільне  життя  античної Греції зосереджувалося  у  полі­сах — містах-державах, розташованих по берегах та островах Егейського й Іонічного морів., Кожне місто-поліс жило власним життям. Економічні зв'язки за умов панування на­тур. гос-ва  були досить вузькими,  господар. життя переважно зосереджувалося в окремих родинах, у їх до­машньому («ойкісному» — від давньогр. «ойкос» — дім) гос-ві. . На чолі такої патріар­хальної родини стояв родоначальник або домовласник, який у гос­подарському відношенні виступав як управитель та землевлас­ник. Саме право на землеволодіння визначало участь у держав­ному управлінні, а клієнти, які знаходилися під захистом та за­ступництвом патріархальної родини, таких прав не мали. У містах-полісах крім повноправних громадян існували ін кате­горії населення, зокрема метки (іноземці), які прав на землю не мали і вимушені були займатися ремеслом та торгівлею, заняття­ми, які греки вважали негідними громадянина.Така патріархальна родина була самодостатньою, забезпечувала власні потреби за рахунок власного ж господар­ства. Ремесло вже виникає, але також виключно для забезпечення власних ро­динних потреб.Поділ праці у патріархальній родині ще не визначав суспіль­ного поділу праці. У добу загострення суперечностей і початку кризи рабовласницького суспільства економічна думка Стародавньої Греції сягає розквіту. Палким прихильником економічного устрою давньої Спар­ти, законів Лікурга, був Ксенофонт - афінський аристократ, філософ, автор трактатів «Економікос» («Домобудівництво») та «Кіропедія», в яких він виступав як ревний прихильник та захисник натурального гос­подарства. Особливо звеличував він с/г, намагаючись показати у своїх творах, що добробут країни залежить лише від землеробства, саме воно виступає в нього як головна сфера господарської системи. Щодо ремісництва та торгівлі, то Ксенофонт засуджує їх. У той же час Ксенофонт досить високо ставить заняття ремеслом у домашньому господарстві для задоволення власних потреб, коли воно поєднується із землеробством. Визнавав він і важливість та корис­ність для держави праці ремісників, але за умови, що до ремесла залучено рабів та метеки.

Д-ва за словами Платона, розпалася на 2 половини – багатих та бідних, які жили разом, але були ворожими один до одного. У його працях «Держава» та «Закони» він намагається пояснити явища політичного та економічного життя, пропонує програму соціальної реформи, у «Державі», - докорінне реформування родини, держави та економічного ладу. Платон зображуючи ідеальну державу ділить її населення на 3 класи: філософи та воїни, які мають забезпечувати суспільні інтереси і не повинні мати власності та займатися господарською діяльністю; матеріально їх має забезпечувати суспільство. Третій клас простолюд має забезпечувати потреби перших двох класів – землероби, ремісники та купці, що єдині мають власність. Раби – знаряддя праці, що розмовляє. У «Законах» Платон пропонує оновлену модель ідеальної держави, розвиваючи та конкретизуючи свої аргументи щодо засудження лихварства, обґрунтування провідної ролі землеробства порівняно з ремеслом і торгівлею. Земля належить державі і передається у спадкове користування філософам та воїнам за зрівняльним принципом.

Аристотель, у працях «Нікомахова етика» (або просто «Етика») та «Політика» дає характеристику господарського життя, аналізу певних економічних процесів. Вчення про господарські відносини між людьми в Аристотеля поєднується із вченням про суспільство. Метою поєднання людей у суспільство він вважає досягнення якомога більшого людського щастя, а для здійснення цієї мети існують такі суспільні групи, як громада та держава. Родина – перша найнижча форма господарської асоціації, а її вищою формою є суспільство.

Аристотель вбачає центр господарського життя у домашньому (родинному) господарстві, яке має забезпечувати себе майже всім необхідним, а те, що не вистачило, можна отримати через «справедливий обмін» з сусідами. Свою науку про господарство він ділить на дві частини – власне економіку та хрематистику. Економіка – це природна господарська діяльність, спрямована на отримання необхідних для життя продуктів, споживчих цінностей. Хрематистика ж – це мистецтво наживати багатство, наука про збагачення, під яким він розуміє діяльність, спрямовану на отримання доходу, особливо у вигляді грошей. Там, де товари виробляються для обміну, з економіки безперервно народжується хрематистика. Величезною заслугою Аристотеля було те, що він першим виявив деякі категорії економічної науки про багатство, про виробництво, про гроші та обмін. Він сформував поняття «справедливої ціни» - ціна, яка встановлюється за обопільною добровільною угодою учасників обміну, які не є монополістами. А в основі ціни лежить потреба у тому, чого немає у кожного з учасників обміну. Важливе місце займає вчення про власність – індивідуальна власність відповідає людській натурі. Виділив населення «ідеальної держави»: землероби, скотарі, ремісники, торговці, наймані робітники та раби.