logo search
ИСТОРИЯ!!!!!!!!!!

97.Кризи світової і національних економік у 1970-80-ті роки та їх аналіз в економічній думці. Феномен стагфляції.

Зростання інтернац-іоналізації господарських зв язків та панування транс­національних корпорацій надавали кризовим явищам характеру глобальності. Характерним було також поєднання глобальних проблем із поглибленням екон суперечностей та виявів макроекономічної нестабільності економік провідних країн Заходу. Світові економіч­ні кризи 1974—1975 та 1980—1982 рр. Надзвичайної гостроти їм надавало поєднання циклічних спадів із низкою структурних криз —- енергетичною, валютно-фінансовою, екологічною, що зу­мовило небачені раніше за глибиною й раптовістю шоки пропози­ції. Стрімке зростання світових цін на нафту спричинило подоро­жчання паливно-сировинних ресурсів. Ціни на сировину та паливо впродовж 1972—1973 рр. перевищили зростання їх за період від кіпця Другої світової війни до 1972 року, що завдало нищівного удару по пропозиції; зумовило спад у країнах із розвиненою рин­ковою економікою за одночасного зростання цін. Суттєвою відмінністю від попередніх циклічних спадів стало та­ке нове екон явище, як стагфляція — одночасний спад зі зростанням безробіття, та інфляція. Необхідність пошуку шляхів виходу з кризи кейнсіанського напряму призвела до посилення критики кейнсіанської ортодоксії з боку представників неортодоксального кейнсіанства. Вихід із кризи вбачали в необхідності модернізації та модифікації мето­дологічних засад кейнсіанства. Посилення розмежування в сере­довищі кейнсіанства наприкінці 60-х — на початку 70-х рр. XX ст., що було пов'язане з переоцінкою вагомості ортодоксальної теорії кейнсіанства з боку самих кейнсіапців, призвело до формування двох основних тенденцій подальшого розвитку цього напряму: 1)традиційні кейисіанці, представники старого поко­ління кейнсіанців ( Семюелсоп, Дж. Тобін, Екклі, Клейн), які за умов теоретич. кризи цього напряму за­лишилися на непохитних позиціях кейнсіанської ортодоксії, 2) поеткейнсіанці, що являли собою молоду генерацію науковців-иноваторів (Р. Клауер, А. Лейонхуфвуд, П. Девідсон, С. Вайнтрауб, X. Мінскі), які виступили з різкою критикою ортодо­ксальної кейнсіанської теорії. До ідейно-теоретичних ідей посткейнсіанства можна віднести:

1) власне теорію Дж. М. Кейнса, яка лежала в основі обох на­прямів посткейпсіанства;

2)критичне й творче використання ідей монетаризму та нео­класичної мікроекономічної теорії американськими посткейнсіанцями; 3)відродження рікардіанства, і передусім методологічних за­сад його теорії вартості представниками англ посткейн­сіанства (Сраффа);

4)використання англ посткейнсіанцями здобутків інституціонального напряму екон теорії, врахову-ючи у влас­них дослідженнях існування і взаємодію соціальноекон та політичних інституцій;

5)використання наукових ідей макроекономічної теорії й тео­рії розподілу національного доходу, економіко-математичні ме­тоди дослідження польського економіста Міхала Калецького; 6)визнання деякими представниками англ посткейнсі­анства (Робінсон) доцільності викорис-тання елементів марк­систського аналізу, особливо макроекономічних, загальнорівноважних аспектів теорії суспільного відтворення.

Посткейнсіанські течії об'єднують спільні цілі, якими є:1)теоретичне протистояння неокласичній системі; 2)необхідність завершення кейнсіанської революції; 3)створення нового синтезу макро- та мікроекономіки.Але поряд з цим американське та англійське посткейнсіанство мають певні відмінності та особливості