Французька буржуазна революція кінця хvііі ст.: сутність якобінської диктатури.

У другій половині XVIII ст. Франція вступила в період кризи. Поразка в Семилітній війні (1756-1763 pp.) наочно продемонструвала слабкість Франції, яка раніше вважалася наймогутнішою державою Європи. Міжнародний авторитет країни сильно підупав. Серед обкладеного численними податками народу зростало невдоволення. Політична та інтелектуальна еліта Франції замислювалася над тим, як вилікувати хворе суспільство. Більшість схилялася до того, що потрібно не лише коригувати зовнішньополітичний курс, а й шукати засобів для оздоровлення фінансів, сприяти розвиткові економіки, змінювати методи управління державою. Для таких висновків існували вагомі підстави.

За часів правління Людовіка XV (1715-1774 pp.) державна система та економіка Франції поступово деградувати. «На мій вік вистачить, — казав він, — а мій спадкоємець нехай виплутується, як зможе». Його наступник Людовік XVI (1774—1792 pp.) був досить непоганим королем. Одначе безсилість королівської влади в умовах поглиблення економічної кризи, непопулярність звиклої до розкошів королеви Марії-Антуанетти, австрійки за походженням, спричинились до того, що відповідальність за всі негаразди у країні покладали на короля. І справді, нерішучий Людовік XVI не знав, як подолати численні економічні проблемі. Щоб уникнути фінансового банкрутства своєї держані, король, за порадою міністра фінансів, вирішив здійснити податкову реформу. Для її розгляду передбачалося скликати Генеральні штати.Вели́ка францу́зька револю́ція (1789—1799) — одна з найважливіших подій в історії Франції. Протягом цього часу, республіканський устрій замінив абсолютну монархію у Франції, і спричинив до радикальних змін у французькому суспільстві.Основні протиріччя, що зумовили неминучість революції, були загострені державним банкротством, що почалося в 1787 торговельно-промисловою кризою, неврожайними роками, що викликають за собою голод. У 1788—89 в країні склалася революційна ситуація. Особливо гостро стояло аграрне питання та його рішення. Існувало багато феодальних повинностей, іноді безглуздих, які суттєво обтяжували життя селян, іноді залишаючи їх без засобів до існування(прово мертвої руки, шампур, десятини, податок на вино і на сіль та інші)

В результаті падіння Жиронди до політичного керівництва в республіці прийшли якобінці. Революція просувалася по висхідній лінії. В ході запеклої боротьби в країні склалася революційно-демократична диктатура, яка рішучими заходами відстояла і поглибила завоювання буржуазно-демократичної революції.

Захопивши силою владу, якобінці намагалися змінити її під гаслом порятунку революції. Завдання було не з легких. В країні повстали прихильники жирондистів. У Вандеї не вщухало повстання роялістів. Ситуація ускладнювалася діями інтервентів: Франція була в оточенні військ коаліції.

У червні 1793 р. Конвент прийняв нову конституцію, яка проголошувала принцип верховенства народу, гарантувала рівність людей у правах. У ній засуджувалися загарбницькі війни, що на той час було особливо актуальним. Проголошувалися цілісність і недоторканність республіки. Конституція 1793 р. мала більш демократичний характер, ніж Конституція 1791 р. Брати участь у виборах могли чоловіки, яким виповнився 21 рік, без будь-якого майнового цензу. Однак введення її в дію відкладалось у зв'язку з надзвичайною ситуацією в країні.

Якобінці не зупинилися на досягнутому. Вони вдалися до масового терору. Власне, відбувалося те, проти чого застерігали жирондисти.

Комітет громадського порятунку, що його очолив Робесп'єр, зміцнив свій вплив на місцях. У департаменти та в армію відправляли надзвичайних уповноважених — комісарів Конвенту. Це були найрішучіші якобінці, які не зупинялися перед масовим терором. Опорою комітету стали місцеві якобінські клуби і революційні комітети. Вони залучалися до боротьби з противниками диктатури та для організації відсічі інтервентам. Особливу роль у розправі над заколотниками відігравав Комітет загальної безпеки. Широкі повноваження одержав Революційний трибунал. За спекуляцію вводилася смертна кара.

У липні 1793 р. Конвент прийняв декрет про повне та безоплатне знищення феодальних прав. Усі, хто володів документами про стягнення з селян якихось податків чи оброків, мав знищити ці документи протягом трьох місяців. Приховування таких документів або їхніх копій каралося п'ятьма роками каторги. Селяни ставали власниками землі. Одначе замки, парки й ліси залишались у володінні поміщиків. Зрівняльний поділ землі владою рішуче заперечувався. Земельні володіння емігрантів підлягали розпродажу.

Восени з новою силою спалахнула боротьба проти перекупників. Замість економічних запроваджувалися примусові методи вилучення хліба й зерна, вводилося насильне обмеження цін на товари першої необхідності. Паризька біднота вітала такі заходи, але це не вирішило проблеми. Одразу після оголошення твердих цін прилавки крамниць опустіли.

17 вересня Конвент прийняв закон про підозрілих, за яким тих, кого вважали підозрілими, дозволялося арештовувати і тримати у в'язниці. Такими оголосили усіх, хто виявився «прихильником тиранії». У результаті цього сотні людей опинились у в'язницях. Розпочалися масові страти. Першими загинули керівники повсталих у Ліоні та Вандеї. Було страчено королеву Марію-Антуанетту. Її малолітній син Людовік (його називали Людовіком XVII) загинув від жорстокого «перевиховання». Масові чистки розпочалися в армії. У розбурханій революцією країні натовп вимагав негайної розправи над винними. Жирондисти були проти терору, тому діяльність Комітету громадського порятунку та Революційного трибуналу спрямовувалась і проти них. їх вигнали з Конвенту і вони змушені були рятуватися втечею, частину з них стратили.

У Революційному трибуналі суд був недовгим і чинився без дотримання закону. Всіх звинувачених чекала гільйотина, її 1789 р. винайшов лікар Ж. Гільйотен, а удосконалив... «король-слюсар» Людовік XVI, запропонувавши винахідникові замінити прямий ніж скошеним, бо останній ліпше відділяв голову від тулуба. Вираз «на свою голову»! набув несподіваного значення. Жорстокі вироки виконувалися негайно.

Ідеологом та організатором революційної диктатури виступив Робесп'єр. Очолюваний ним Комітет громадського порятунку засуджував усіх, кого Робесп'єр вважав ворогами. Терор і гоніння в країні набули крайніх форм. До суду могли притягатися навіть члени Конвенту. Криваві розправи відштовхнули від якобінців більшість населення. Кожен боявся, що і його стратять за якимось звинуваченням.

Робесп'єр, бачачи, що такі дії спричиняють незадоволення і страх, спробував згуртувати республіку, запровадивши нову релігію — «культ Розуму». Католицька релігія скасовувалася, богослужіння за старими католицькими обрядами було заборонено. Місце християнських свят заступили революційні. Літочислення французам належало вести не від Різдва Христового, а від проголошення республіки. Перший рік починався з 1792 р. застарим календарем. Кількість місяців залишалася попередньою, але їхні назви тепер були іншими та пов'язувалися зі змінами у природі: вандем'єр — то вересень-жовтень, пора збору винограду; брюмер — жовтень-листопад, місяць туманів; фример — листопад-грудень, паморозь. Липень-серпень одержав назву термідор (спека). Одначе новий культ великої популярності не набув, тому через деякий час Конвент схвалив принцип свободи культів, але дехристиянізація при цьому не припинялася.

Суперечливі заходи якобінців неминуче вели до їхньої поразки. Посилення якобінської диктатури й заборона християнства жахали як заможні, так і бідні верстви населення. Найбільшого розмаху терор досяг після того, як Робесп'єр став одноосібним керівником Конвенту. У березні 1794 р. були заарештовані й страчені Шометт, Ебер та інші крайні якобінці, які продовжували лінію «шалених», вимагали розподілити все майно контрреволюціонерів між бідняками, реквізувати хліб у багатіїв села і відправити його до міста, посилити терор. Невдовзі його було спрямовано проти поміркованих якобінців на чолі з Дантоном, які домагалися послаблення революційної диктатури, повернення до конституційного порядку, відмови від політичного терору, максимуму цін, свободи слова тощо. За наполяганням Робесп'єра у квітні 1794 р. трибунал засудив Дантона і його прибічників до страти.

Крах якобінців став очевидним після ліквідації зовнішньої загрози революції. Вони спромоглися організувати сильну та боєздатну армію чисельністю понад 600 тис. вояків. У червні 1794 р. перша антифранцузька коаліція зазнала останньої поразки. Але й диктатура у Франції дійшла до краю у своїй жорстокості, тому повалення її стало неминучим.

Змова проти Робесп'єра виникла в Конвенті. 9 термідора II року республіки, тобто 27 липня 1794 p., стався переворот. Робесп'єр і його прихильники були звинувачені у спробі встановити тиранію та оголошені поза законом, що означало страту без суду. Вже наступного дня 22 якобінці, а серед них Робесп'єр і «скажений пес» Сен-Жюст зійшли на гільйотину. Така ж доля чекала і багатьох членів Комуни Парижа.

Падіння якобінської диктатури не означало завершення революції. У країні ще не відбулося останнього переділу власності та утвердження при владі нової еліт.

Якобінці - учасники політичного клубу епохи Великої французької революції, які встановили свою диктатуру в 1793-1794 роках.