Франція в період революції 1848 – 1849 рр.

У 1847 р. у Франції вибухнула циклічний економічний криза, яка викликала різке скорочення виробництва, потрясіння всієї грошової системи і гострий фінансова криза, величезне зростання державного дефіциту, широку хвилю банкрутств. Набагато знизилася заробітна плата робітників, великих розмірів досягло безробіття в містах і в сільській місцевості; звільнення склали 20% зайнятих у вугільній промисловості, 35% - в металургійній і текстильній. Становище народних мас було погіршено ще й тим, що торгово-промисловому кризі передували в 1845 - 1846 рр.. погані врожаї, хвороба картоплі (збір його впав майже вдвічі), зростання дорожнечі. По всій країні прокотилася хвиля страйків робітників і виступів, у багатьох провінціях спалахували міські та сільські продовольчі хвилювання.

До наприкінці 1847 р. класові суперечності у Франції вкрай загострилися. Розгорнута буржуазної опозицією банкетна кампанія охопила всю країну: у вересні - жовтні відбулося близько 70 банкетів з числом учасників 17 тис. чоловік. В умовах зростання робітничого руху буржуазію страшила перспектива революції, в якій неминуче мав проявитися внутрішній антагонізм самого буржуазного суспільства.

Політика уряду викликала різку критику опозиції, однак він не бажав поступатися.

22 лютого 1848 р. у Парижі сталися сутички демонстрантів з військами та поліцією. Наступного дня війська відкрили вогонь по беззбройному натовпу. Було вбито 52 особи. Ця розправа сколихнула Париж. Військо та гвардія перейшли на бік революції. Луї-Філіпп зрікся престолу і втік закордон. Монархію було повалено. До Тимчасового уряду на вимогу повсталих вперше включили двох представників робітників — Александра Альбера та Луї Блана.

25 лютого 1848 р. Францію було проголошено республікою. Новий уряд розпустив палати перів і депутатів, скасував дворянські титули, вивів війська із Парижа, зняв обмеження для громадян щодо вступу до Національної гвардії, оголосив політичну амністію та відновив свободу слова, друку, зборів. Було скорочено тривалість робочого дня в Парижі з 11 до 10 годин, визнано право на працю (своїм декретом Тимчасовий уряд зобов'язався «забезпечити роботу для всіх громадян»), відкрито національні майстерні для безробітних. І, нарешті, встановлено загальне виборче право для чоловіків віком від 21 року (кількість виборців зросла до 9,3 млн осіб). У Франції встановився найліберальніший політичний режим в Європі.

Наприкінці квітня відбулися вибори до Установчих зборів. Перемогу на них здобули буржуазні республіканці, які посіли 500 з 800 місць. Новий уряд виявився не таким ліберальним, як попередній. Багато революційних клубів закрили, тривалість робочого дня знову збільшили до 12-14 годин.

22 червня було опубліковано розпорядження про закриття національних майстерень у Парижі; частині робітників пропонувалося вступити до армії, а більшості — виїхати на ремонт шляхів до провінції Солонь, де лютувала малярія. 113 тис. робітників у Парижі залишилися без засобів до існування. Це стало останньою краплею, яка переповнила чашу їхнього терпіння. 23-26 червня Париж знову охопило повстання.

Але його було жорстоко придушено: у боях загинуло 800 повстанців, а потім без суду і слідства розстріляно 11 тис. осіб, заарештовано 25 тис, з них 3,5 тис. відправлено на заслання.

28 червня генерал Кавеньяк, що командував придушенням повстання, сформував новий уряд Франції. У червневих подіях правлячі кола вбачали небезпеку для суспільства. Однак вони не розв'язали тих протиріч, які їх спричинили, а взяли курс на створення в країні сильної влади.

4 листопада 1848 р. Установчі збори затвердили Конституцію Другої республіки, кожен параграф якої проголошував свободу в загальній фразі, а ліквідацію цієї свободи — у застереженні.

На чолі держави ставав президент, який обирався населенням на 4 роки і користувався величезною владою. 10 грудня президентом було обрано Луї-Наполеона Бонапарта — племінника Наполеона І. Ця постать влаштовувала не лише фінансову і торговельно-промислову буржуазію, значну частину робітників (останні голосували за нього, щоб не пройшла кандидатура генерала Кавеньяка), а й селянство. Воно вірило, що племінник Наполеона І захищатиме інтереси дрібних землевласників.

У травні 1849 р. відбулися вибори до Законодавчих зборів. 2/3 місць у них здобули монархісти. Вони прагнули ліквідувати республіку, але серед них точилася боротьба за кандидата на престол.

2 грудня 1851 р. Луї-Наполеон здійснив державний переворот. За допомогою армії він захопив столицю та розпустив парламент. Після проведення плебісциту 21 грудня 1851 р. Луї-Наполеон отримав усю повноту влади, а також право на підготовку нової конституції. 14 січня 1852 р. за кілька годин була написана та набрала чинності конституція, згідно з якою вся повнота влади переходила до президента, що його обирали на 10 років.

2 грудня 1852 р. у Франції було відновлено монархію. Луї-Наполеона оголосили імператором під ім'ям Наполеона III. Другу республіку замінила Друга імперія, що проіснувала 18 років.