Створення італійського королівства

1861 р. — утворення єдиного італійського королівства під скіпетром короля П'ємонту Віктора Еммануїла ІІ.7 листопада 1860 в Неаполь прибув Віктор Еммануїл. Гарібальді склав із себе диктаторську владу і оголосив про передачу влади Віктору Еммануїлу. Незабаром декрети, видані Гарібальді, були скасовані, а його армія розпущена. Гарібальді виїхав на Капреру, закликавши волонтерів бути готовими до нового походу за звільнення Риму та Венеції в 1861 р.27 січня 1861 відбулися вибори до італійського парламенту. Новий парламент прийняв закон про створення Італійського королівства і проголошення Віктора Еммануїла II королем Італії (17 березня 1861 р.).В результаті війни і революції 1859-1860 рр. об'єднання Італії було в основному завершено. Вирішальну роль в об'єднанні країни відіграв не Кавур, не Віктор Еммануїл, яких буржуазні історики називають «визволителями Італії», а боротьба народних мас, керованих революційною частиною буржуазії, найбільш видатними представниками якої були Гарібальді і Мадзіні.За межами Італійського королівства залишалися Венеція і Рим.Папа Пій IX зайняв виключно ворожу позицію по відношенню до Італійського королівства. У березні 1860 р. він відлучив Віктора Еммануїла II і його міністрів від церкви. Ватикан був центром усіх інтриг, спрямованих проти єдиної італійської держави як всередині країни, так і на міжнародній арені.Влітку 1862 р. Гарібальді почав підготовку походу для визволення Риму. Дізнавшись про похід Гарібальді, Наполеон III заявив, що Франція буде обороняти світську владу папи і не дозволить приєднати Рим до Італії. Віктор Еммануїл II не забарився випустити прокламацію (3 серпня), в якій оцінював похід Гарібальді як «заколот» і погрожував суворою карою всім, хто приєднається до Гарібальди. Однак ці загрози не зупинили патріотів.На калабрійському березі гарібальдійців очікували урядові війська. Партизанський вождь був узятий в полон і поміщений у фортецю Варіньяно, а потім відправлений у Спецію. Опинилися в полоні і багато гарібальдійці. Ганебна розправа Віктора Еммануїла II з народним героєм Італії викликала величезне обурення серед італійського народу. По країні прокотилася хвиля протесту проти арешту Гарібальді. Численні мітинги з вимогою звільнення Гарібальді відбулися також в Англії, Швеції та Сполучених Штатах Америки.Віктор Еммануїл II був змушений дати «амністію» Гарібальді і відпустити його на Капреру.Незабаром туринський уряд здійснив новий акт національної зради. У вересні 1864 р. він уклав угоду з Наполеоном III, за яким зобов'язався не нападати на володіння папи і навіть охороняти їх. Зі свого боку Наполеон III обіцяв вивести свої війська з Риму, як тільки буде сформована власна армія папи, але не пізніше ніж через два роки.Гарібальді різко засудив цю угоду, яка закривала італійським патріотам дорогу на Рим.Вереснева конвенція викликала вибух обурення у всій країні. У Турині спалахнули сильні хвилювання. 8 квітня 1866 уповноважений італійського уряду генерал Говоне і Бісмарк підписали в Берліні таємний договір про війну з Австрією. Італія зобов'язалася напасти на Австрію усіма своїми силами, але лише після того, як на Австрію нападе Пруссія. Сторони зобов'язалися не укладати сепаратного миру і не складати зброї доти, поки Італія не отримає Венеції, а Пруссія – рівноцінних територій в Німеччині. В бою при острові Лісса 20 липня італійський флот був розбитий. У цій обстановці Наполеон III, вважаючи, що в сформованій ситуації він зможе продиктувати вигідні йому умови миру, виступив з пропозицією про припинення військових дій. За посередництва Наполеона III 26 липня Пруссія без узгодження з Італією уклала з Австрією прелімінарний мир, за яким, зокрема, Австрія поступалася Франції Венецією, а Франція погоджувалася передати Венецію Італії.Договір між Пруссією і Австрією, укладений за спиною Італії, викликав обурення італійців. Навіть ліберали обурювалися, і деякі з них вимагали продовження війни. Гарібальді і всі діячі демократичного руху відмовлялися визнати цю угоду.Таким чином, після 1866 р. поза межами італійської держави залишався лише Рим з областю, де панувала папська тиранія.Приєднання Венеції було важливим кроком на шляху завершення об'єднання Італії. Як згадувалось вище, а межами єдиного італійського королівства залишався тепер лише Рим, який перебував під «захистом» Наполеона III.Правда, регулярні французькі війська були в грудні 1866 р. виведені з Риму. Однак на службі у папи перебувало кілька тисяч французьких найманців, командирами яких були офіцери французької служби.Пій IX з року в рік посилював свої нападки на Італійське королівство. У грудні 1864 р. він оприлюднив енцикліку (послання), в якій підтверджував непорушність світської влади пап і піддавав анафемі всі «сучасні помилки», у тому числі свободу совісті, цивільний шлюб, раціоналізм, соціалізм і т. д. У 1867 р. спеціальною буллою (указом) Пій IX заборонив італійським католикам брати участь у парламентських виборах.Після приєднання Венеціанської області Гарібальді з кількома тисячами добровольців Восени 1867 р. знову кинувся на звільнення Риму. У липні 1870 р. почалася франко-прусська війна. Наполеон III був змушений відвести свої війська з Риму. 2 жовтня 1870 населення Папської держави майже одностайно висловилися за приєднання цієї території до Італійського королівства. 26 січня 1871 італійський парламент оголосив Рим столицею Італії. Папа був позбавлений світської влади.Тим самим об'єднання Італії в єдину національну державу було завершено.