Об’єднавчі процеси в німецьких землях в 50-60-і рр. Хіх ст.

Об'єднання Німеччини (1871) - створення в 1871 році навколо королівства Пруссія федеративної держави Німецька імперія з декількох десятків незалежних держав з німецьким населенням.

Національне об'єднання та утворення єдиної німецької держави було головним завданням революції 1848-1849 pp. у Німеччині. Національна ідея була присутня в більшості суспільних рухів, що розгорталися в країні. Однак у пореволюційні роки вони ще не розвинулися, а монархи найбільших німецьких держав Австрії та Пруссії боролися за панування в роздробленій Німеччині.

Перша спроба Пруссії об'єднати Німеччину під своєю владою у 1849-1850 pp. завершилася поразкою внаслідок протидії Австрії.Пореволюційний період для більшості німецьких держав виявився добою політичної реакції. її провідником став Німецький союз. Створений ним спеціальний комітет слідкував за тим, щоб із конституцій німецьких держав було усунено всі зміни, запроваджені в роки революції. В усіх державах посилили урядову владу й поліцію, закрили опозиційні газети,, клуби, політичні товариства, встановили суворий нагляд за школою. Через це багатьом діячам демократичного і робітничого руху довелося емігрувати. Але остаточне повернення до дореволюційних порядків виявилося неможливим.

Спроби Пруссії в пореволюційне десятиріччя посісти провідне місце в Німецькому союзі завершилися поразкою. Щоб утримати свій вплив у Німеччині, Пруссія спрямувала всю енергію на відновлення митного союзу і досягла успіху. У 1853 р. Митний союз економічно об'єднав під зверхністю Пруссії значну кількість держав Німецького союзу.

Успіхи італійців в об'єднанні країни надихали німецьких патріотів. У 1859 р. представники північнонімецьких держав утворили Німецький національний союз. Його метою було проголошено об'єднання німецьких держав під головуванням Пруссії. У програмі союзу наголошувалося, що Австрія до складу майбутньої Німецької імперії входити не повинна.

У 60-х pp. питання про об'єднання Німеччини стало головним. Перехід до практичних дій стосовно його реалізації розпочався після призначення на посаду канцлера (голови уряду) Пруссії Отто фон Бісмарка (1815-1898). "Залізним канцлер", як стали його називати, упевненою ходою рушив до своєї головної мети - німецької єдності.

1862 р. Бісмарк став головою уряду Пруссії. Він очолив уряд саме тоді, коли між парламентом (ландтагом) і королем спалахнув гострий конфлікт із питань воєнної реформи, переозброєння та збільшення армії.

У виступі перед парламентарями він виклав програму своєї майбутньої зовнішньої та внутрішньої політики. Не рахуючись із парламентською опозицією та в обхід рішень парламенту, він провів реформу і збільшив армію вдвічі, оснастив її новими рушницями і швидкострільними гарматами.

Після смерті датського короля Фрідріха VII (1863 р. ) на престол зійшов його родич по жіночій лінії Хрістіан ІХ. Він прагнув успадкувати всі датські володіння. Але в німецьких герцогствах Шлезвіг і Гольштейн, що належали Данії, не допускалося наслідування по жіночій лінії. Цим Бісмарк вирішив скористатися як приводом до розв'язання війни. Нехтуючи інтересами інших німецьких держав, Бісмарк запропонував Австрії примусити Хрістіана ІX відмовитися від цих володінь. У 1864 р. австропрусська армія завдала поразки Данії, яка відмовилася від Шлезвігу на користь Пруссії та від Гольштейну на користь Австрії.

Залучення Австрії до цієї війни дало змогу Пруссії посварити її з іншими членами Німецького союзу, в якому вона головувала. Домігшись ізоляції Австрії, Бісмарк заходився реалізувати плани остаточного усунення її від німецьких справ. Напередодні війни Бісмарк провів серйозну дипломатичну підготовку.

Війна 1866 р. стала вирішальним кроком до німецької єдності. У серпні 1866 р. німецькі держави об'єднались у Північнонімецький союз. До його складу увійшли 22 держави і три вільні міста. Через рік обраний на підставі загального виборчого права рейхстаг затвердив конституцію союзу.

На чолі союзу знаходився президент, на посаду якого завжди призначався прусський король. Він зосереджував у своїх руках виконавчу владу. Союзна рада складалася з міністрів і представників окремих держав. Головував у раді союзний канцлер - голова прусської Ради міністрів. Цю посаду до 1890 р. обіймав Бісмарк. Законодавчу гілку влади уособлював рейхстаг, що обирався на підставі загального виборчого права. Він мав право законодавчої ініціативи, але затверджувати або відхиляти закони міг лише президент союзу.

18 січня 1871 р. у Дзеркальному залі Версальського палацу було проголошено створення Німецької імперії. Прусський король став Імператором, а Бісмарк - імперським канцлером.