Похід «тисячі» д. Гарібальді.

Ганебне Віллафранкське перемир'я, яке доповнило австрійський гніт французьким диктатом, викликало вибух обурення в Італії. Це перемир'я ображало національні почуття італійського народу, який піднявся на вирішальну боротьбу з іноземним гнобителем і готового на будь-які жертви, щоб досягти об'єднання країни. «Возникновение итальянской нации,— писав Маркс з приводу Виллафранкського договору,— сопровождается изощренным оскорблением..». Демократичні сили Італії, всі патріоти відмовилися визнати це перемир'я. По всій країні піднявся могутній рух протесту. Революційний рух у країні продовжував зростати. На початку квітня 1860 року спалахнуло повстання селян на острові Сицилія. Гарібальді вирішив піти на допомогу повсталим. В ніч на 5 травня 1860 року з Генуї відпливли два кораблі зі знаменитою «тисячою» Гарібальді. Більшість загону Гарібальді складали робітники, ремісники, риболови.11 травня загін висадився в Сицилії. Почалася легендарна гарібальдійських епопея. Перед Гарібальді стояла важка задача: маючи 1100 бійців, підготуватися до боротьби з розміщеною на острові 25-тисячної королівської армією на чолі з досвідченими генералами. Багато чого залежало від результату першого бою. Він стався у Калатафімі через 4 дні після висадки. Гарібальдійці, одягнені, як і їхній ватажок, в червоні сорочки, лютою штиковий атакою відкинули трьохтисячний загін бурбонський військ. Потім Гарібальді зробив вправний прихований маневр через гори, раптово підійшов до Палермо і увірвався в нього разом з 3 тис. приєдналися до нього озброєних селян. У Палермо почалося повстання. Після 3 днів запеклих боїв бурбонський командувач змушений був укласти перемир'я, а потім залишив Палермо. Слідом за цим повстання охопили багато міст Сицилії.Похід Гарібальді збігся з розгорнулися на острові широким народним рухом. Селяни піднімалися на боротьбу в тилу королівських військ, полегшуючи наступ Гарібальді. Диктаторська влада, встановлена ​​ним у звільнених районах, оголосила про прийняття низки заходів з метою привернути народні маси, включаючи селян, під гарібальдійських прапори: скасовувалися налогіна помел зерна і на ввезені продукти харчування; всім примкнули до визвольної боротьби був обіцяний ділянку общинної або королівської землі. Проте цих заходів виявилося недостатньо, щоб забезпечити Гарібальді міцну підтримку селянських мас. Влітку рух в селі, спочатку загострене проти бурбонський влади, стало переростати в соціальну боротьбу з землевласниками. Селяни і батраки хотіли повернути собі ті громадські землі, які раніше були захоплені дворянами і буржуазією. Налякані землевласники просили гарібальдійських уряд про допомогу. Перед обличчям класового конфлікту в селі революційно-буржуазна влада стала на захист права власності і суворо придушила один з головних вогнищ селянського руху, кілька його активних учасників були розстріляні. До каральних заходів вдалася і спішно створена землевласниками національна гвардія. В результаті первісний ентузіазм сільських мас, викликаний приходом Гарібальді, ослаб, селяни відходили від його армії, поповнюється в основному за рахунок городян і припливу добровольців з півночі. Спираючись на них, Гарібальді звільнив Сицилію і 19 серпня висадився на материку, в Калабрії.Похід Гарібальді розкрив глибоку кризу, назрілий в Неаполітанському королівстві. Після того як гарібальдійці розбили виставлені проти них заслони, солдати короля стали тисячами здаватися в полон. Організований опір припинилося. Ще до висадки Гарібальді в південних областях королівства (особливо в Калабрії і Базіліката) почалися повстання городян і селян, які розхитували бурбонський порядки і сприяли деморалізації урядових військ. Бачачи безсилля монархії і побоюючись розширення народних виступів, землевласники - буржуазія і дворяни - використовували натиск низів і стали захоплювати владу на місцях у свої руки. Бурбонский режим рухнув, і це дозволило Гарібальді за все з кількома соратниками, випередивши свою армію, зробити стрімкий кидок до Неаполя.. Протиборство лібералів-монархістів і демократів вилилося в гострий конфлікт між Кавуром і Гарібальді. Щоб не допустити маршу Гарібальді в Центральну Італію і подальшого посилення демократів, Кавур, якому крах Бурбонів додало сміливості і змусило його повірити у можливість швидкого об'єднання Італії, вирішив випередити демократів і частково здійснити висунуті ними ж завдання. Він переконав Наполеона III у необхідності швидких дій для запобігання революції в Папському державі. За згодою французького імператора П'ємонт-ські війська через три дні після вступу Гарібальді в Неаполь вторглися в папські володіння і зайняли їх більшу частину - провінції Марке і Умбрія. У жовтні, після того як Гарібальді завдав поразки Бурбонським військам у Вольтурно, п'ємонтських армія вступила на територію неаполітанську, перегородивши шлях Гарібальді на Рим.Ммущіе класи Півдня стали вимагати якнайшвидшого злиття Неаполя з П'ємонтом, вбачаючи тепер в Савойської монархії єдиного гаранта своєї земельної власності, якою загрожувало разгоравшейся селянський рух. Спираючись на їхню підтримку, ліберали-кавурісти взяли гору в боротьбі з демократами. Прохання Гарібальді передати йому на рік верховне управління Південною Італією була відхилена королем Віктором Еммануїлом. Диктатура Гарібальді була скасована, видані ним декрети скасовані, а його армія розпущена. Відмовившись від усіх нагород, Гарібальді виїхав на належав йому маленький острівець Капреру.