О. Фон Бісмарк та об’єднання Німеччини.

Аграрні реформи в Нім. включали закон 1850 року про викуп повинностей – були буржуазними. Головною перешкодою подольшому розвитку капіталізму в нім залишалася її політична роздрібленість. 1849 рік в Берліні відбувається нарада делегатів Прус.,Австр., Баварії, Саксонії, Гановера про подальшу долю нім союзу. В 1849 році була підписна Пруська унія. В 11.11 1850 року в Ольмкоці нарада представників Автсрії і Прусії. Автор-представник запропонував демлбілізувати пруські в – ка, розустити пруську унію і визнати союзний сейм в якості представника нім союзу. Скликана в 1851 році в Дрездені конференція нім держав відновила союзний сейм в його правах. В Прусії принц Вільгельм був призначений регентом, а з 1861 року проголошений королем. У вересні 1859 року вони створили власну політичну організацію націон союз. На виборах в 1861 році в Пруській Ландтаг створена буржуазна прогресивна партія – отримала успіх. Прогресисти проявляли в більшості, законопроект про військову реформу – був відкинутий вдруге. Виник конфлікт. У великих містах – мітинги. 23 вересня 1862 року король запропонував на пост міністра – президента Прусії на місника Отто фон Бісмарка. Він виступив проти політичних претензій буржуазії, провів військову реформу. Бісмарк виконував план формування сильної кадрової армії., щоб здійснити залізом і кровю створення юнкерської – буржуазної нім держави. Бісмарк приступив до обєднання нім земель довкола Прусії з приєднанням до неї Шлезвіга і Гальштейна. В 1864 році авст – прус війська розвязали війну проти Данії, яка закінчилася відторгненням Шлезвіга і Гольштейна. Для того, щоб легше розбити у війні Австрію Бісмарк у квітні 1866 року підписав угоду з Італією, пообіцявши їй незаважати приєднанню Венеції у війні з Австрією. Бісмарк спровокував війну з Австрією. 24 серпня 1866 року Австрія підписала в Празі мирний договір з прусією за яким Австрія назавжди виходила з Нім союзу і відмовлялась від претензій на свою гегемонію в нім державах. Обєднання Нім. під верховенством Прусії завершилося в результаті війни з Фр. 1870 –71 рр. Ще до підписання мирного догвору з розгромленою Фр в січні 1871 року пруський король Вільгельм І був проголошений імператором Нім імперії, яка влючала у свій склад пд германські держави.

Нова імперія складалась з 25 держав, з них три ганзейских міста. Імперія була малонімецьким розв'язоком німецького питання, на відміну від великонімецького розв'язку, до її складу не входила Австрія. Перетворення союзу декількох держав на єдину націю потребувало більше, аніж військові перемоги, скільки б вони не підносили моральний стан громадян. Також було необхідно переосмислити політичні, соціальні та культурні норми поведінки, створення нових метафор про «нас» та «інших». Ким були нові члени нової нації? Що вони собою являють? Як вони мають бути організовані?

Отто́ Едуа́рд Леопо́льд фон Бі́смарк-Шенга́узен (нім. Otto Eduard Leopold von Bismarck-Schönhausen; *1 квітня 1815 — †30 липня 1898) — німецький державний і політичний діяч. Прем'єр-міністр Пруссії (1862—1890), бундесканцлер Північнонімецького союзу (1867—1871), перший рейхсканцлер Німецької імперії (1871—1890). З 1865 граф, з 1871 князь фон Бісмарк, з 1890 герцог Лауенбургу[1]. За дипломатію реальної політики та сильне урядування отримав прізвисько «залізний канцлер». У внутрішній політиці час його правління з 1866 р. можна розбити на дві фази. Спочатку, він уклав союз з поміркованими лібералами. В цей період відбулись численні внутрішні реформи, наприклад, впровадження громадянського шлюбу, який був використаний Бісмарком для послаблення впливу католицької церкви (див. Культуркампф). Починаючи з кінця 1870-тих років Бісмарк віддаляється від лібералів. Протягом цієї фази він вдається до політики протекціонізму та державного втручання в економіку. 1880-ті роки стали свідком впровадження антисоціалістичного закону. Розбіжності з тогочасним кайзером Вільгельмом II призвели до відставки Бісмарка.

В наступні роки Бісмарк відігравав помітну політичну роль через критику своїх наступників. Завдяки популярності мемуарів — нім. «Gedanken und Erinnerungen», Бісмарку вдавалось тривалий час впливати на формування власного образу в суспільній думці.

До середини XX століття в німецькій історичній літературі домінувала безперечно позитивна оцінка ролі Бісмарка, політика, відповідального за об'єднання німецьких князівств у єдину національну державу, що частково задовольняло націоналістичним цілям. Після смерті зводились численні пам'ятники на його честь, як символ сильної особистої влади. Ним була створена нова нація та втілені прогресивні системи соціального забезпечення. Бісмарк, будучи вірним королю, посилив державу сильною, добре підготовленою бюрократією очолювану спадковою монархією. Після Другої світової війни стали голосніше звучати критичні голоси, які звинувачували Бісмарка, зокрема, у згортанні демократії в Німеччині. Більше уваги приверталось до недоліків його політики, а діяльність розглядалась в тогочасному контексті.