Соціально-політичні умови розвитку історичної науки в Німеччині.

Просвітництво на нім.землях являло собою ще більш складне і суперечливе явище ніж у інших країнах. Нім.у 18 ст.була конгломератом декількох відносно великих і множинності дрібних і найдрібніших держав, які суттєво відрізнялися в соц.-ек., політ.і конфесійному відношенні. Різноманіття умов наклало відбиток і на просвітницький рух. У 18 ст. релігія у багато чому визначала духовне життя суспільства, розбіжності між протестантською Північчю і католицьким Півднем також відбилися на німец. Просвітництві.

Сер 19 ст – завершальний етап обєднання Нім. – загострилася боротьба між Пруссією і Австрією.

Зрост.значущості іст.науки у 19ст.

В рамках 1848-1871 рр. – сформув. І досяг зрілості нац.-політ напрям в історіографії.

Визнаний лідер німецької історіографії ХІХ ст. Л. фон Ранке (1795-1886), не дивлячись на репутацію “батька об'єктивного історіописання”сумнівався у можливості вивчення минулого без імпульсів сьогодення. Активізація об'єднавчої політики Пруссії викликала занепокоєння Ранке. Війну з Австрією 1866 р. історик оцінив як небезпечне втягання у “величезну боротьбу”. Корені ідейних суперечок між малонімцями і великонімцями сягають ще 40-х рр. ХІХ ст. Вони пов’язані із зростанням національної самосвідомості, прагненням до створення єдиної держави, на перешкоді чого стояла Австрія25. В цих умовах виникає категорія “національної держави” як синтез понять нації і держави. У плеяді вчених, що розробляли ці поняття зустрічаємо імена Й.Ґ.Дройзена, Ґ.Баумґартена, М.Дункера, Г.Зібеля, Г.Трайчке, Т.Моммзена. Політична і наукова діяльність цих представників малонімецької школи відзначалась в 50-60-і рр. ХІХ ст. певною єдністю, ідейною основою якої, при всіх нюансах, був лібералізм. Історики-малонімці є продовжувачами школи Ранке, що відносить їх до політичного напряму в історіографії. Але вони розходилися з ранкеанцями у трактуванні завдань і цілей історичних студій. Об’єктивізму Ранке вони протиставили імператив писати історію “з гнівом і пристрастю”.

Малонімецька школа органічно пов’язана з ліберальною історіографією 1-ої пол. ХІХ ст. Представники останньої трактували пізнання історії як політичну необхідність і ставили перед наукою завдання активно сприяти вирішенню пекучих суспільних проблем в конституційно-правовому дусі.

Ідея національної держави стала квінтесенцією історичної науки Німеччини сер. ХІХ ст., Вона визначала зміст громадської і наукової діяльності істориків малонімецького напряму – прямих спадкоємців як ліберальної історичної думки 1-ої пол. ХІХ ст., так і школи Ранке. На зміну незворушному об’єктивізму Ранке прийшла афішована політична та полемічна загостреність. Хоч, справедливості заради, зазначимо, що відвертий відхід від критеріїв науковості продемонстрував лише Г. Трайчке. Інші ж представники малонімецької школи, в силу як спадкоємності традицій науки в Німеччині, так і внутрішнього переконання намагались стояти на позиціях наукового дискурсу, хоч це і не перешкоджало створювати історичні твори у вигляді квадратного рівняння, результат котрого вже відомий. Зусиллями істориків-малонімців відбувалась інституціоналізація нових соцієтальних цінностей, відповідаючих політичній меті – об’єднанні Німеччини під егідою Пруссії. Легітимізація цієї мети засобами науки передбачала вироблення відповідної системи інтегральних значень, котрі б охоплювали все суспільство, формували громадську думку і “впорядковували” історію. Тому, з повним правом чудовий знавець проблеми, харківський історик та історіограф В. Бузескул зазначав, що об’єднання Німеччини “в значній мірі було підготовлене діяльністю німецьких літераторів, вчених і університетів”.